до Дня Незалежності України

   Залежність людини від природи сьогодні очевидна. Всі наші потреби так чи інакше пов’язані з природою. Адже всі ми знаємо, що кожного дня потребуємо чистої води і повітря, продуктів харчування та ліків, викопного палива та будівельних матеріалів і, що все це є «продуктом» природи як і ми самі.

   За даними вчених, для збереження природної рівноваги на нашій планеті близько 1/3 території кожного фізико-географічного регіону планети потрібно зберегти у природному стані. Ще 1/3 територій живої природи може слугувати  фоном для господарської діяльності людства. І лише 1/3 території може бути зайнята населеними пунктами, полями, дорогами та промисловістю. За цих умов збереження всього різноманіття життя не здається чимось нереальним. Проте людство вже давно порушило таке співвідношення. Антропогенний тиск особливо помітний у густонаселених регіонах і, зокрема, в Україні, де природних територій залишилося не більше 1/5 від території держави.

   Важливим нюансом є те, що коли зникає природа - зникає і країна, адже культура та самобутність народу формується у безпосередньому зв’язку з природним середовищем у якому живе народ. Окрім цього, від стану навколишнього природного середовища залежать добробут та здоров’я населення.

   На шляху у боротьбі за Незалежність український народ долає багато перешкод та наслідків, пов’язаних з амбітними радянськими планами скорення природи – це і спрямування річок у зворотній бік, і Чорнобильська катастрофа, знищення унікальних природних екосистем завдяки масштабним меліоративним заходам, деградація земель через надмірне розорювання. У цьому ключі заповідання природних територій є одним з найдієвіших інструментів для збереження мальовничої української природи.

   Природні території одночасно виконують ряд критично важливих для людини функцій: зберігають екологічний баланс, дають інформацію про стан біосфери, слугують біофільтром для відходів, очищують повітря та воду. Саме на долю природної рослинності приходиться до 80% очисних властивостей біосфери.

   Всі природні ресурси, які використовує людина у своїй господарській діяльності, є «продуктом» природних територій, їх частиною та джерелом одночасно. Тому заповідання природних територій  є шляхом збереження природних ресурсів, які у своїй множині є запорукою життя людини та її майбутнього.

   Чим інтенсивніша господарська діяльність, напруженіший стан природних ресурсів, більша кількість відходів, тим необхіднішою є підтримка навколишнього природного середовища. Тому еколого-економічна роль природоохоронних територій безперервно зростає.

   Одночасно з суто утилітарною цінністю природних територій зростає її соціо-психологічна цінність. Відпочинок на природі – короткочасний, поруч з місцем проживання, скажімо, у парку чи за містом, або більш тривалий в національних природних парках та інших заповідних територіях, сприяє підтримці фізичного та психічного здоров’я громадян. Життя людини у штучному, урбанізованому світі, до якого можна звикнути, в деякій мірі руйнує особистість та організм, призводить до депресивних явищ та хвороб. Адже люди «запрограмовані» жити у природному середовищі. І чим вищий тиск «урбанізації» тим більшою є потреба у дикій природі.

   Світова і національна природоохоронна практика свідчить про те, що гарантією збереження дикої природи, унікальних і типових природних ландшафтів, скорочення темпів втрати біорізноманіття є створення науково обґрунтованої системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

   На цей час в Україні зберігаються 8154 територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 3,99 млн. га, а також заказник «Філофорне поле Зернова» площею 402,5 тис. га в акваторії Чорного моря.

  У складі природно-заповідного фонду є 4 біосферних заповідники, 19 природних заповідників, 48 національних природних парків, 3121 заказники, 3411 пам‘яток природи, 80 регіональних ландшафтних парків, 811 заповідних урочищ, а також низка штучних об‘єктів: ботанічних садів, зоологічних парків, дендропарків та парків-пам‘яток садово-паркового мистецтва.

   Структура природно-заповідного фонду України включає в себе 11 категорій територій та об'єктів загальнодержавного та місцевого значення. З них за кількістю найбільшу частку становлять пам'ятки природи, заказники та заповідні урочища – разом близько 90 % від кількості всіх існуючих об'єктів. За площею понад 80 % природно-заповідного фонду припадає на заказники та національні природні і регіональні ландшафтні парки.

   Частка площ природно-заповідного фонду від площ адміністративних одиниць («показник заповідності») значно різниться і є певним відображенням «збереженості» природних територій та антропогенного тиску на природу в різних регіонах України. Найменшою – 2,24-2.80 %  вона є у Вінницькій, Дніпропетровській та Харківській областях, найбільшою – 12,8-21,0%  в Івано-Франківській, Закарпатській, Хмельницькій, Чернівецькій областях та м. Києві. В Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській та Черкаській областях заповідні території становлять близько 3-5%, у Волинській, Львівській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим – 6-12%. Таким чином, в різних областях України у природному стані зберігається від 2,24 до 21,0% територій.

  З 1991 року в нашій країні здійснено справжню революцію у галузі природно-заповідної справи: прийнято Закон України «Про природно-заповідний фонд України» та низку нормативно-правових актів, а площу природно-заповідного фонду збільшено маже втричі.

   За часи незалежності нашої держави природно-заповідний фонд зріс із
2,1% у 1991 році від території країни до 6,15% у 2015 році. 

   Особливе місце в системі природно-заповідного фонду України належить  природним та біосферним заповідникам і національним природним паркам. Вони є природно-заповідними категоріями вищого рангу, мають значну площу й зберігають цінні природні комплекси та об’єкти. Також їх об’єднує наявність територій з режимом суворої заповідності, який забороняє будь-яку господарську діяльність. Створення спеціальних адміністрацій природно-заповідних установ, до функцій яких належить забезпечення режиму охорони, здійснення наукових досліджень та еколого-освітньої діяльності, організація рекреації тощо, сприяє ефективному виконанню поставлених природоохоронних завдань. З іншого боку, такі категорії як біосферні заповідники, національні природні парки та регіональні ландшафтні парки дозволяють гармонійно поєднати охорону природи та задоволення господарських потреб місцевого населення, сприяють розвитку туризму та підвищенню обізнаності населення. За часи незалежності створено 6 природних заповідників, 2 біосферних заповідники, 20 національних природних парків та 80 регіональних ландшафтних парків, що дозволило створити тисячі нових робочих місць та сприяє сталому розвитку регіонів.

   Якщо порівнювати ці цифри із показниками сусідніх країн (Білорусь) та найбільшими державами Європи (Франція, Німеччина), то можна зробити приємні висновки, що наша країна не пасе задніх і має певні досягнення у сфері створення природоохоронних територій. Наприклад, Білорусь має всього 1 біосферний заповідник (у нас 4), 4 національних природних парки (у нас 48). У Франції всього 10 національних парків, із яких на території Європи всього 8, інші знаходяться на островах. В Німеччині всього 12 національних парків. Над створенням тринадцятого вони працюють уже більше як 20 років. В Україні ж, за всю історію заповідної справи в світі,  найбільший «приріст» великих за територією об’єктів природно-заповідного фонду.

   Законом України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, відповідно до міжнародних зобов’язань, взятих Україною в рамках участі в Конвенції про охорону біологічного різноманіття та Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, в рамках наближення стану довкілля до стандартів Європейського Союзу,  поставлено завдання у найближчі роки збільшити площу природно-заповідного фонду до 10-15 % від площі країни.

На фото робота  Валерії Тараненко - «Єдина Україна», учениці Тростянецької СШ №4.