Діти природи

   Одним із найбільш складних форматів еколого-освітньої роботи є проведення екологічних таборів. Пандемія не дає можливості провести літні заходи із дітьми в звичному режимі. Зокрема не є можливим організувати біологічну школу і на базі Гетьманського НПП. Тому несподіваною стала пропозиція С.М. Панченку провести заняття з ботаніки та географії на мистецькому хуторі Обирок, що біля Батурина на Чернігівщині. Тут традиційно проводять табір «Діти природи». Організатори провели його в «згорнутому» режимі, фактично це був сімейний кемп лише для дітей-мешканців хутора.

   Що являв собою захід. Традиційно – максимум перебування на свіжому повітрі серед природи: озеро, луки, сосновий бір… Однозначно – здорова їжа: салати із вирощених на органічних грядках овочів, якомога більше місцевих сирів, молочних продуктів, злаки, сухофрукти… А ще мінімум відходів, культура поводження із побутовим сміттям та мінімум синтетичних миючих засобів у побуті. В програмі мистецькі заходи, майстер-класи (організація органічної грядки, випікання у печі коржиків, плетіння килимків тощо). Ближче до восьмої діти сходяться з домівок до клубу, де відбуваються основні події і розташована кухня. Першою в розпорядку дня руханка. Далі сніданок, ранкове табірне коло, коли діляться враженнями і планами, заняття з перервою на перекус, обід, година вільної людини і річка, знову перекус, вечірні заняття, вечеря і щось цікавеньке, наприклад святкування Купали із колом, піснями від гурту «Фолкнери», спалюванням марени із записаними на клаптиках паперу нещастями, які мають оминути учасників в наступному сонячному циклі. Увечері ще одне коло для всіх учасників і на завершення – для дорослих, адже стільки вражень і потрібно підбити підсумки.

   Для цієї аудиторії були С.М. Панченком проведені заняття в ігровій формі. Для розминки вчили злаки по дорозі до озера. Кожний отримав по стеблу якогось злака і влаштували невеличке змагання – яка з двох команд найбільше злаків випросить у наставника, а потім збере сама. Географічна гра «Мандрівка Україною» почалася з того, що шукали на карті Обирок. На наступний день вранці розглядали яскраві буклети про природно-заповідні території України, планували подорожі і вчилися хвалити як справжні «кулики своє болото», тобто Обирок. Після перекусу нова гра – «Як рослини мандрують світом» та «Як стати особливим». В основі цих ігор – колекція насіння і плодів. Тут потрібно виявити хист детектива і за дрібними ознаками зразків колекції виявити особливості екології рослин, їх адаптації до виживання.

   Не зважаючи на те, що кемп «Діти природи» проходив у спрощеному режимі, участь нашого співробітника була вкрай корисна – формат та ідея заходу дуже продумана, змістовна і щось таки вдасться запровадити на наших теренах. Щиро вдячні за запрошення і всьому колективу мистецького хутора Обирок за теплий прийом! Раді співпраці!

   В матеріалі використано фотографії О. Наумчук.

діти природи2діти природи3діти природи4діти природи1діти природи5діти природи7

Лелека чорний - рідкісний птах

Лелека чорний    Лелека чорний (Ciconia nigra) - рідкісний птах, найближчий родич нашого сусіда білого лелеки (Ciconia ciconia) або чорногуза. На відміну від останнього, майже повністю чорний, лише груди, черево та підхвістя білі, що добре помітно в польоті. Чорний лелека занесений до Червоної книги України та охороняється низкою міжнародних природоохоронних конвенцій.

   Чорний лелека оселяється переважно у старих глухих лісах поблизу річок, озер та боліт у межах лісової зони Євразії. В Україні гніздиться здебільшого на Поліссі та Карпатах, а в межах Сумської області окремі пари гніздяться у лісах північних районів. Біля Гетьманського національного природного парку зустрічається під час весняної (квітень) та осінньої (кінець липня - серпень) міграцій на лучних та заболочених ділянках річкових заплав, на пасовищах та полях поблизу водойм. Останнім часом зустрічі цього рідкісного виду на Ворсклі почастішали, що вселяє надію на збільшення чисельності чорних лелек та їх майбутнє гніздування на території Гетьманського НПП.

Мандрівка у вічність, або Куземинський вінок

Куземин1«Старий Валун, обтесаний з боків,
Він з цього місця не зійде ніколи
Хранитель мудрості прадавніх днів
Куземинської древньої Покрови!
То ж Скелька поруч тут собі жила…» (Тетяна Акіменко, 07.07.2020)

   Чи можна відчути вічність? Виявляється, можна. І не тільки відчути, а навіть побачити і доторкнутись, якщо забратись на скіфський вал, пройтись куземинськими стежками, піднятись на Скельку і Замкову гору, пірнути у Ворсклу, заглянути у панський маєток, смакувати козацьку юшку і сплести купальський вінок-оберіг…

 

У пошуках скарбів рідного краю

   Ви, мабуть, пам’ятаєте, що «Український клуб Охтирки» після відкриття «екологічної стежки» Гетьманського парку в Климентовому запланував мандрівку в Куземин – Скельку на Івана Купала. Нам не завадила ні спека, ні бездоріжжя.

   Куземин – це історія і природа. Мабуть всі були в Куземині в різний час, а він все притягує й притягує наче магніт. Тут історія залишила пам’ятки різних епох: скіфи, Київська Русь, козаччина, панщина, радянщина, Україна. Скіфи залишили вали та кургани, про козаків нагадує Замчище, про панів -маєток Геюса і садки Гнєдича, радянський період - «вишивалка», літак біля школи, замість Леніна – залізні лелеки…
   Куземинськими стежками у свій час блукали скіфи і сармати, литовці і поляки, московити і шведи. Шукали істину Геродот, Сковорода, Мазепа і Багряний…
   7 липня 2020 року блукали ми, члени «Українського клубу Охтирки» і наші друзі. Себто, всі українці. Цей день вибрався неспроста, бо він знаковий. Це свято працівників природно-заповідної справи, це свято родини та ще й Івана Купала. Програма насичена. Як устигнути все за один день?
   Приїхали. Нас зустріли представники куземинської дільниці Гетьманського НПП: майстер з охорони природи Віктор Кучерявенко, інспектори: Володимир Вонярха, Сергій Козій та Анатолій Бова. Забрали місцевого екскурсовода Оксану Філатову і Визначилися з маршрутом почали і lets’ go…

 

Скелька

«Біленькі хати цвітом залило,
попід горою ж, наче бемське скло,
блищить вода,
а далі мов сулія
поставлена на сизому шпилі,
там де ліси і замчище здорове,
де дух великий, а діла малі,
мигає маківкою, ніби на столі
на схилі гір Куземинська Покрова…»


   Таку картинку зобразив Іван Багряний майже 100 років тому і прославив Скельку на весь світ. У 1932 році совєти його за це вперше заарештували, за буржуазний націоналізм, і заслали на Далекий Схід. 8 років поневірянь і знущань у радянських концтаборах і на засланні - щоб не «мутив воду» у рідному краї. А що ж там таке страшне він написав? Розповів про повстання козацьких нащадків супроти монахів Скельського монастиря. Той монастир спалили і рознесли вщент, а пам’ять про подію закрили на замок, заборонили. Іван Багряний разом з Остапом Вишнею знайшли 113-ого козака Володимира Нестеренка, який і повідав про ті давні події. Було це у травні 1928 року. Було, було…
   Сьогодні, відома на весь світ Скелька, богом забуте село. Навіть дороги порядної немає, після дощу дістатися неможливо. Нині в селі мешкають три старожили у хатах, яким по 150 років. А колись на Ворсклі видобувала енергію Скельська ГЕС. В 1960-х тут було навіть світло, а в сусідній Хухрі ще не знали такого щастя, як електрика.
   Неймовірна природа і чудотворна Ворскла притягують сюди туристів повсякчас. Цим літом понаїхало дачників і туристів з Харкова й Полтавщини. А для байдарочників «Скелька» завжди була магічним місцем. Та ще б пак! Піщаний кряж, сосновий бір і вода, «як бемське скло».
   Ну і ми також спробували цього туристичного щастя – скупнулися, полежали-походили по гарячому білому піску, та ще й погладили піщані валуни, які пам’ятають місцевих довбушів…
Ох! І з гір спустилася Богиня Скіфії… Тетяна Акіменко у прадавньому вбранні… Це було схоже на міні-театр на природі. Таня ж режисерка в минулому. А костюмерка – охтирська майстриня Світлана Бєлік. Так таки так, колишніх акторів не буває. Вони справжні. І шаманський бубен проголосив: «Ми – є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами!».
А далі почалися випробування. У маршрутки не вистачаю духу піднятися на гору. А в нас є український дух!.. Піднялися, відхекалися, поїхали далі.

 

Скіфський вал

   Їдемо грунтовою дорогою між жовтим полем стиглої пшениці під блакитним небом нашої Вітчизни. Так, саме так. Повз скіфські кургани ( вже пограбовані чорними археологами), які нагадують вартових Вічності. Серед полів 2-а лінія оборонного валу Куземинського городища. У нашому гурті більшість жінок і польові квіти «витягують» нас на верхівку. І тут відкривається простір, велич, краса. «Он там 1-а лінія оборони, отам Більське городище… І, взагалі, колись до нашої ери, тут було найбільше місто у Європі, ГЕЛОН – місто Сонця», - нагадує нам Володимир Григорович (це його дільниця). У пані Люби щось неймовірне відбувається з телефоном, зашкалює енергія. Місто Сонця, місце сили. Про це віщає дримба Олени Соул, нашої шаманки. Хочеться пройтись по скіфському валу до краю, але ж попереду ще багато таємниць.

 

Родинні історії
   Куземин – багате село, чи то пак, містечко було до революції 1917 року. В стародруках спочатку згадувалося, як литовське містечко, яке згодом перейшло до Війська Запорізького, сформувалася козацька сотня.
   В Куземині жили заможні люди: пани, дворяни, князі, куркулі. Що від них залишилось? Старе обійстя пана Геюса на території лікарні. Садок пана Гнєдич, який врятував людей своїми фруктами-сушками в часи Голодомору. Колись тут був дендропарк. А зараз немає нічого, все рознесли…
   Кулики, Кривуші… «добре жили…, бо трудились добре». В Куземині був навіть свій банк (1911р.).
Після революції 1917 року почалася радянська сторінка історії цього краю. Пани виїхали, куркулів вислали в Сибір, дехто зумів утекти за океан, петлюрівців постріляли, «Просвіту» заборонили, радянську владу встановили.
   Від Другої світової напам’ять залишився літак біля школи. В часи «застою» в Куземині був багатий колгосп, керував циган Войтенко. Це люди добре пам’ятають.
В минулому році в село приїжджали із заокеанської Бразилії. Софія Кулик нарешті побачила обійстя своїх предків Куликів. Добротний «куркульський» будинок радянський період перетворився на вишивальний цех. А зараз цей будинок геть у високих і густих бур’янах. «Дідусь весь час згадував про Куземин і пам’ятав, як хвилюється пшеничне поле наче море». Найстарішому із цього роду нащадки поставили пам’ятник - кам’яне родинне дерево. «Алексей Иванович Куликъ. Скончался в … 1883 году». Ми доторкнулись до каменю, він прохолодний у спеку. Він зберігає пам’ять… всіх українців.
   Заходимо на територію лікарні. Як же жили пани Геюси? Хтозна… Заросло, заплело стежку до входу. Продираємось через бур’яни. кущі, чагарники. Через ліани й дикий виноград бачимо уламки сходів, на літню терасу. Ще збереглися старі великі вікна з дерев’яними віконницями. Заглядаємо у вікна, ледве не провалюємось у підвал. Фіксуємо загадкове минуле.

 

Замкова гора

   Це візитівка Куземина. Це місце сили, яке притягує художників і поетів, шаманів і йогів, мандрівників та краєзнавців. Тут заховані легенди про Куземин і пристань для кораблів, про печери і таємничих монахів, про змій і відьом, про дзвін із нетрів та золоту підкову…
   Та ми приїхали сюди на свято Івана-травника. Оберемки польових квітів сплітаються у вінки. А трави цього дня мають чудодійну силу і стануть оберегами наших домівок. Треба щоб у вінку було 12 квітів. Тут можна назбирати й більше. Шавлія, ромашка, чебрець, звіробій, петрові батоги, сокирки, миколайчики, перекотиполе, безсмертник, деревій, материнка, барвінок… А запах! Пахне медом…
   Із Замкової гори відкривається фантастичний краєвид. Ворскла змійкою в’ється, луки, ліси, Скельські гори і Більське городище.

Гетьманський парк

   Куземинська заповідна територія належить до Гетьманського парку. Майстри заповідної справи подарували нам справжнє свято єднання з природою. Гостинно прийняли, показали свої угіддя і поділились легендами й переказами, почастували козацькою юшкою.
«Віктор Іванович своєю харизмою заткне любого гуцула за пояс», «Наче в Карпатах побували», «Замкова гора наче Буковель», «Апофеоз нашої духовної перлини», «Куземин – дивовижний!» ( коментарії мандрівників по дорозі).
   Ми вітаємо всіх працівників Гетьманського національного природного парку, дякуємо за роботу, гостинність і професіоналізм і бажаємо здоров’я, натхнення і процвітання.

   Цю подорож можна назвати «Пізнай себе і ти пізнаєш світ!». В пошуках скарбів рідного краю ми знайшли себе.

І ми не прощаємося, а плануємо далі відкривати екологічні стежки й шукати скарби рідного краю.
До зустрічі, Гетьманський парку!

Валерія Бакуліна

Шануймо традиції рідного краю!

   Свято Купала – одне з найбільш видовищних та колоритних свят української культури, яке відзначають у ніч з 6 на 7 липня. Воно має безліч традицій та різноманітних обрядів, багато з яких збереглися і до наших днів. Щоб зануритись у купальські традиції на еколого-пізнавальну стежку «Литовський бір» завітали поціновувачі народних звичаїв.

Від провідних фахівців з екологічної освіти Суслової Оксани і Зузи Ірини гості дізналися про історію створення Гетьманського національного природного парку, його територію, флору і фауну.

   На рекреаційному місці відпочинку почули багато легенд, пов’язаних зі святом. У одній із них говориться, що купатися у відкритій воді потрібно обов’язково: у цю ніч вода набуває цілющих властивостей, допомагає очистити тіло і душу від поганих помислів і зла.

   Провідні фахівці залюбки провели гостям майстер-клас з виготовлення головних осіб свята – Купало та Марену. Опудала робили з сіна та гілок верби, прикрашали квітами, намистом та стрічками.

   Цей день особливий для вшанування рослин. Головною купальською травою вважалась папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Туристи дізналися, що на території Парку є 10 видів цієї легендарної рослини.

   Існував також звичай в цей день збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами.

   Квіти і трави для плетіння вінка повинні бути польові, які були популярними ще в часи Київської Русі: звіробій, ромашка, чистотіл та ті, які використовувалися для різних настоянок. Чим пишніший вінок, тим більше шансів, що дівчина знайде своє кохання. Тож гості не шкодували своєї фантазії і залюбки плели вінки з різнотрав’я.

   Шануймо традиції рідного краю, милуймося природою і оберігаймо її для своїх нащадків!

купалакупала1купала2

Збережемо природу - збережемо Україну!

     Гетьманський національний природний паркУказом Президента України від 18 серпня 2009 № 629 7 липня визначено днем професійного свята працівників сфери формування та забезпечення функціонування національної мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду та системи міжнародних природоохоронних територій – Днем працівника природно-заповідної справи.

День 7 липня для професійного свята обрано невипадково, адже цей день асоціюється зі святом Івана Купала, присвяченим загадковим і чудодійним силам природи.

Символом свята щороку слугує один з видів папороті, квітка якого, за легендою, має чарівні властивості.

  

 

 

Міхурниця судетська 1     Цього року символом обрано одну з найбільш рідкісних папоротей України – Міхурницю судетську (Cystopteris sudetica A.Braun et Milde). Ця ніжна рослина зростає лише у кількох місцях Карпат і основною загрозою для її існування є руйнування біотопів людиною. Але ця папороть добре зростає під пильною охороною, зокрема у заповідних лісах гірського пасма Горгани, що вказує на успішність природоохоронних заходів.

Питання охорони навколишнього природного середовища дедалі частіше турбує мешканців планети. Цього року Природа демонструє нам у повній мірі, що має досить влади над людськими життями. Крихітні віруси і руйнівні стихійні лиха – це лише невелика частина арсеналу, що нагадує про нашу вразливість і залежність від Природи. Вона вимагає поваги і турботи, конкретних дій зі збереження та охорони.

    Користуючись нагодою, колектив Гетьманського національного природного парку вітає всіх співробітників природоохоронних установ, колег, однодумців та всіх тих, кому не байдужа доля унікальних та цінних куточків природи України. Наші спільні зусилля спрямовані на розвиток об’єктів природно-заповідного фонду, науковий підхід до збереження природного середовища та донесення екологічних знань до свідомості населення. Віддаючи свої знання та працю щоденній кропіткій справі збереження та відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття, ми робимо вагомий внесок у відтворення унікальних куточків природи.

       Упевнені, що наші спільні щоденні зусилля зі збереження Природи надають можливість Україні відзнайти власну «чарівну квітку папороті» та бути успішною країною.

       Бажаємо всім невичерпності джерела, натхнення і життєвих сил, незгасної енергії, міцного здоров’я та миру на нашій благословенній землі!

Нагальна проблема сьогодення – збереження природи

Нагальна проблема сьогодення збереження природи 5   Одним із найбільш гнучких форм природно-заповідних територій є регіональні ландшафтні парки або скорчено РЛП. Вони дозволяють охороняти природні комплекси, традиційні форми природокористування, на землях сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств запроваджувати сучасні способи ведення господарства, які завдають меншої шкоди довкіллю. Також важливим напрямком діяльності регіональних ландшафтних парків є збереження історико-культурної спадщини – тісно пов’язаної з природними умовами краю.

   Однією з найактивніших верств населення, що дбає за збереження природи є пасічники. Їх бджоли гарний взяток отримують в лісах, на природних луках, а тому вирубування лісів та розорювання полів шкодить їхній справі. От ГО «Спілка бджолярів Шосткинщини» та ГО «Фонд історико-культурної спадщини» і звернулися за допомогою до наших фахівців з проханням допомогти в їх природоохоронній справі. Вислухали, дослідили територію і визначилися, що в їх випадку найкращим є створення саме регіонального ланадшафтного парку, а оскільки це верхів’я річки Есмань, то бути йому «Верхньоесманському» (див. схему)!

   Проектований РЛП розташований на межі Шосткинського та Глухівського районів Сумської області між селищем Вороніж та селами Гамаліївка, Слоут та Землянка. Загальна площа території складає 11101 га. Тут збереглися старі діброви, сосняки-чорничники, є різноманітні болота, включаючи рідкісні у нас сфагнові, тут представлена значна кількість рідкісних видів рослин, що теж є ознакою добре збережених природних комплексів. Рідкісні геологічні утворення – виходи пісковиків – єднають проектований ландшафтний парк з Гетьманським нацпарком! Основу майбутнього заповідного об’єкта складає існуючий заказник «Верхньоесманський» площею 2912 га. На території відбувалися історичні події, пов’язані з історією Гетьманщини та другої світової війни. Розташований поміж двох історико-культурних заповідників Глухів та «Державотворці Сіверщини», проектований РЛП дозволить сформувати потужний туристичний кластер і сприятиме розвитку туризму.    Адміністрація регіонального ландшафтного парку може бути створена як комунальний заклад спільно об’єднаними територіальними громадами сучасних Шосткинською та Глухівською районів.

Нагальна проблема сьогодення збереження природи 2Нагальна проблема сьогодення збереження природи 4Нагальна проблема сьогодення збереження природи 1

Жито лісове

   Невеличка деталь про природу Гетьманського національного природного парку здатна істотно розширити уяву. Мова йде про недавню знахідку – жито лісове, що зростає на околицях с. Буймерівка Охтирського району. Невеличка куртина вже сухих стебел виявилася знаковою. Ця рослина зазвичай зростає на півдні серед пісків. Не дивно, що в умовах глобальних змін клімату її ареал просувається на північ. Але згадаймо, як виглядала місцевість довкола Охтирки майже століття тому: тут переважали голі піски, які пізніше були засаджені лісом. Тому, можливо, жито оселилося тут з тих часів, адже на Олешківських пісках та на дюнах Приазов’я цей вид доволі звичайний. Ще одна можлива причина появи в Гетьманському НПП лісового жита – занос насіння. Довгі ості густо вкриті шорсткими щотинками – ідеальне пристосування, щоб плід міг вчепитися за щось волохате і здолати сотні кілометрів. У будь-якому випадку список рослин парку поповнився цим незвичайним видом.

жито лісове 1жито лісове 3

жито лісове 2

Латаття

     Латаття 1Гетьманський національний природний парк простягнувся долиною Ворскли на 122 км. Тут, у річковому середовищі – царстві русалок, зростає одна з найкрасивіших рослин України – ЛАТАТТЯ СНІЖНО-БІЛЕ – Nymphaea candida Presl. (рос. кувшинка белоснежная, белая водяная лилия), а також дуже близьке до нього ЛАТАТТЯ БІЛЕ – Nymphaea alba L.

     Великі (до 15 см діаметром), пишні, неймовірної краси квіти латаття воістину достойні поклоніння. Їм присвячено багато легенд і поетичних творів. Одна з них говорить, що в білу квітку латаття перетворилася молода прекрасна німфа, тобто русалка. В честь цієї події творець наукової систематики Карл Лінней дав лататтю родову ботанічну назву Nymphaea (німфея). Латаття, як і німфа, таке ж привабливе, і одночасно згубне. Там, де воно росте, глибини води під мисливцем за чарівною квіткою вистачить, щоб утопитися, заплутавшись в її слизьких міцних стеблах. У сиву давнину вважалося, що та людина, яка посміє зірвати беззахисну квітку, приречена на печальну і мучительну загибель.

   

Латаття 2     Як і більшість водяних рослин, латаття має багато цікавих біологічних особливостей. Живучи постійно у воді, воно посилено випаровує воду – цю роботу виконують на поверхні плаваючого листка більше 11 млн продихів. А тому рвати прекрасні квіти латаття – заняття не тільки злочинне, але й безглузде: зірвані «водяні лілії» вʼянуть відразу. Квітки латаття розкриваються з появою сонця, ввечері і вночі їх не побачиш. Цей визначений час пробудження і засипання квіток дозволив Ліннею включити латаття до списку «рослини – квітковий годинник». Водночас – це рослина-барометр: у похмуру й дощову погоду квітки не розкриваються. Кожна окрема квітка живе тільки 4 дні. У довгому, до 3 м, кореневищі, яке міцно тримається за дно, міститься багато крохмалю і дубильних речовин, що запобігають гниттю у воді. Численне насіння латаття поширюється текучою водою, рибами і птахами. Його листями і кореневищами ласують багато тварин, зокрема бобер, водяний щур, ондатра, лось.

     Поширене латаття в субтропіках, помірних і тропічних регіонах. Найближчим його родичем є Вікторія Регія, яка зростає в Південній Америці і має велетенське двометрове округле листя і квітки до 40 см в діаметрі.

     Латаття охороняють майже по всьому світу. В Україні його угруповання (зарослі) знаходяться під охороною «Зеленої книги України» (2009 р.). Також воно занесене в «Перелік видів тварин, рослин і грибів, що підлягають особливій охороні на території Сумської області» (2011 р.). Цю чудову рослину можна вважати квітковим символом Гетьманського націіонального природного парку, адже вона є окрасою Ворскли та супутніх водойм.

     Латаття 3Загалом, про чарівне латаття – «водяну лілію» краще говорити віршами, як наприклад поет Костянтин Бальмонт:

     Побледневшие, нежно-стыдливые,

     Распустились в болотной глуши

     Белых лилий цветы молчаливые,

     И вкруг них шелестят камыши. ...

     Проникаясь решимостью твердою

     Жить мечтой и достичь высоты,

     Распускаются с пышностью гордою

     Белых лилий немые цветы. ...

Повідомлення СДО Гетьманського НПП за червень 2020р.

   За червень місяць службою Державної охорони Гетьманського національного природного парку було складено 9 протоколів про адміністративні правопорушення вимог природоохоронного законодавства:

- порушення правил рибальства – 2 протоколи;

- засмічення території – 2 протоколи;

- заготівля сіна – 1 протокол;

- розведення багаття – 4 протоколи.

  Всього з початку 2020 року складено протоколів про адміністративні правопорушення вимог природоохоронного законодавства – 63.

  За червень місяць службою Державної охорони Гетьманського національного природного парку було складено 3 акти про виявлення правопорушень вимог природоохоронного законодавства:

- грубе порушення правил рибальства – 3 акти;

- вилучено знарядь незаконного добування водних живих ресурсів (сітки – 7 шт., острога – 1 шт.).

  Всього з початку 2020 року складено актів про виявлення правопорушень вимог природоохоронного законодавства – 20.

Відбувся байдарочний похід

   26 червня 2020 року провідний фахівець з рекреації Гетьманського національного природного парку Сталинський Валентин для групи туристів провів одноденний байдарочний похід.

    Маршрут розпочався з села Климентове, де учасники сплаву ознайомилися з умовами дотримання встановлених правил, в обсягах, що не призводять до виснаження та деградації природних комплексів та об’єктів, режиму охорони території, протипожежних, санітарно-епідеміологічних норм та правил з забезпеченням громадського порядку.

  Запланований маршрут проходив через села Козятин, Залужани ( Дулі), дачне поселення Пристань, Чернеччину, Буймерівку.

   Провідний фахівець розповів присутнім, що можна побачити на інформаційних стендах Парку, які зустрічаються берегом річки Ворскла, де краще робити перепочинок, як дізнатися, де знаходиться центр русла, як дізнатися глибину річки за рослинністю та багато іншого.

  Чудові краєвиди, гарна погода, дружня компанія – усе це супроводжувало групу цілий день. Кожен учасник сплаву отримав приємні враження та неймовірні фото!

Байдарочний похід 1Байдарочний похід 2Байдарочний похід 3