Литовський бір

   Еколого-пiзнавальна стежка «Литовський бір»

   «Литовський бір» під Охтиркою вартий того, щоб у ньому побувати. Та й добиратися до нього неважко. Знаходиться він на піщаній терасі лівого берега р. Ворскли, простягається від околиці м. Охтирки до с. Климентове, поряд з автодорогою Харків – Суми. 

   Тут тісно переплелися природа та історія. Тут таке повітря, настояне на пахощах дерев і трав, якого, мабуть, ніде немає! Сосни ніби з дивовижної казки, висотою не менше сорока метрів. Ми ще послухаємо їх могутню симфонію! Але перед цим звернемся до сторінок історії.

   Численні літературні, картографічні та архівні джерела свідчать, що декілька віків назад багатоводна Ворскла служила природним кордоном між Лісом і Степом. А в дрімучих пущах по її берегах мешкали ведмеді, лосі, олені, рисі, кабани, зубри, глушці та тетеруки. У ті далекі часи могутні діброви і соснові бори по Ворсклі входили в оборонну смугу Бєлгородської лінії Московської держави – вона захищала землі від ворожих розбійних набігів. Не даремно ж кримські хани називали дрімучі слов’янські ліси «великими фортецями».

   До другої половини ХVII століття лісовий масив, куди включалася й територія Литовського бору, іменувалася «Лосицькими лісами», що займали сотні квадратних кілометрів. Під тінистими шатами незайманих нетрів били джерела, брали свій початок струмки, річечки. Нерідко траплялись озера, трав’яні і мохові болота – бажане пристанище для водоплавної і борової дичини.

   Під кінець ХVII століття, коли став інтенсивно заселятися тутешній край, з метою «закріплення кордонів» частина угідь передавалася у власність переселенців. Потім гаї й бори по Ворсклі стали власністю Охтирського полку. Козаки-переселенці не тільки охороняли південні окраїни Русі, але й займалися всілякими промислами: гнали дьоготь, випалювали поташ, випарювали селітру. І з тої пори вирубка Лосицьких лісів з року в рік пішла з наростаючою силою.

   На початку ХVIII століття по Ворсклі залишалися ще так звані стройові ліси. В час війни з шведами тут готував генеральний бій Петро Ι. На ремонт одряхлілої Охтирської фортеці, будівництво нових потужних укріплень використовувалися тільки цінні деревні породи Лосицьких лісів – дуб, сосна, ясен. Але шведи пішли в напрямку Полтави. Ще й зараз перед Литовським бором помітні земляні вали.

   Перемога Росії в Північній війні дала поштовх для інтенсивного розвитку господарства всієї країни, в тому числі Слобідської України. На середину ХVIII століття сильно вирубані тутешні ліси були розділені на декілька лісових дач. Одна з них, що відійшла у володіння сусіднього села Литовки, стала називатися Литовським бором. Потребувалися орні землі – вирубували ліси. І величезні масиви древніх лісів, що належали тепер козацькій старшині і державним сановникам, зводилися, шли під сокиру без найменшого погляду в майбутнє. До 1917 року всі лісові дачі, що належали приватним володарям, крім Литовського бору, були вирубані. Багато біди принесли бору німецько-фашистські окупанти. Знищені були десятки гектарів древнього сосново-дубового деревостану. Після Великої Вітчизняної війни площа під деревами, яким нараховувалось по 150-180 років, складала лише 143 гектари. Щоб повернути Литовському бору його минулу красу і багатство, потребувався час і турботливі руки.

   Лісоводи давно помітили, що сосни Литовського бору надзвичайно продуктивні, стійкі і довговічні – найвищого класу життєвості. А тому з давніх пір Литовські сосняки стали справжньою лабораторією Червонотростянецької лісової дослідної станції і унікальною природною скарбницею генофонду, що постачає елітне насіння для відновлення соснових і дубових лісів у Лісостепу Лівобережної України. Тут у різний час (1940, 1947, 1950 рр. й пізніше) закладені дослідно-виробничі культури сосни, де проводяться наукові дослідження з проблем лісорозведення і лісівництва. Тут працював академік Петро Степанович Погрібняк. Свою велику книгу «Лісове грунтознавство» він написав на матеріалах багаторічних досліджень, одержаних на Червонотростянецькій лісодослідній станції, в лісах Охтирщини. Книга «Загальне лісівництво» написана ним для студентів лісогосподарських та аграрних вищих навчальних закладів.

   Загальна площа Литовського бору 914,2 га. До його складу на площі 41,0 га увійшла ділянка соснового лісу природного походження більш ніж 200-річного віку. Запам’ятаймо: це унікальний зразок найстарішої лісової екосистеми Лівобережної України! Крім сосен тут зростають берези, липи серцелисті, клени гостролисті, в зниженнях зростає дуб. Підлісок середньої густоти із клена татарського, ліщини, барбарису і бруслини. В трав’яному ярусі зростають папороть-орляк, конвалія звичайна, купина лікарська, нечуйвітер волохатенький. Старий ліс має невелику повноту (зімкненість крон першого ярусу 0,5), нерівномірне розміщення дерев на площі, складну вертикальну та горизонтальну структуру, розвинений трав’яний покрив, особливо на галявинах. Крім того, в Литовському бору наявні культури, тобто штучні насадження, сосни різного віку. Значну наукову і пізнавальну цінність становить невелике лісове сфагнове болото – південна «бризка» ареалу величезних сфагнових боліт Півночі. Не так давно таких болотець на території Литовського бору було більше, але у зв’язку зі зміною гідрологічного режиму місцевості вони повисихали. Окрім моху-сфагнуму на цих болотцях зростали й інші рослини північного походження, наприклад журавлина (рос. клюква). Цікаво, що в Литовському бору трапляється дика черешня, тут східна межа її географічного поширення.

   Ураховуючи велику наукову, естетичну й природоохоронну цінність Литовського бору в 1970 р. розпорядженням виконкому Сумської обласної Ради депутатів трудящих ділянку лісу площею 43,8 га – квартали 1 (ділянки 2, 5, 8 і 9) і 2 (ділянка 4) – було оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Пізніше охоронний статус бору ще не раз змінювався. Так, у 1972 р. вся територія Литовського урочища (1451 га) набула рангу заповідного парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення – «Лісопарк Литовський бір». 21.11.1984 р. категорію об’єкту змінено на «Заповідне урочище місцевого значення «Литовський бір» (площа 914,2 га), що підтверджено рішенням Сумської обласної Ради народних депутатів від 13.10.1994 р. Нарешті, в 2009 р. урочище увійшло до складу новоствореного Гетьманського національного природного парку. Найцінніша його частина стала заповідною, вся інша територія віднесена до рекреаційної зони.

   Грунти тут переважно опідзолені, світло-сірі та сірі лісові. Ботаніки в Литовському бору налічують понад 350 видів покритонасінних рослин, 5 видів папоротей, 3 види хвощеподібних, 2 види плаунів, кілька десятків видів мохів, 10 видів лишайників, а також понад 250 видів різноманітних грибів. Один із грибів – мутин собачий, що відноситься до класу Гастероміцетів – занесений до Червоної книги України. Такий же охоронний статус у рідкісної квіткової рослини – сону лучного, або чорніючого. До обласного Червоного списку занесена папороть щитник гребенястий, яка поодинокими екземплярами трапляється по окраїні сфагнового болота. 

  Природна фауна Литовського бору ще повністю не вивчена, особливо це стосується безхребетних тварин – численних комах, павукоподібних, водних і наземних молюсків. За попередніми даними, тут налічується 118 видів хребетних тварин, у тому числі 7 видів земноводних, 4 види плазунів, 85 видів птахів і 22 види ссавців. Серед них є рідкісні види з Червоної книги України – гадюка Нікольського, або лісостепова, кажани: вухань бурий, нетопир лісовий, лилик пізній, а також маленький хижак горностай. Низка видів ссавців та птахів знаходяться під охороною Бернської конвенції.

   Слід зауважити, що  протягом півтора століття, а переважно в останні 50 років природа Литовського бору понесла значні втрати. Тут, наприклад, перестали гніздитися багато хижих птахів та сов: орел-карлик, могильник, беркут, орлан-білохвіст, балабан, сапсан, кібчик, боривітер звичайний, пугач, а також представники інших систематичних груп – орябок, сиворакша, жовна зелена, жовна чорна, дятел білоспинний, сорокопуд чорнолобий, синиця чубата. Зовсім недавно був винищений лось.

   Литовський бір – живий пам’ятник рідної природи і вітчизняної історії. Зберегти його для майбутніх поколінь – наше завдання.

   Ось така вийшла екологічна екскурсія. Пройшли лісовою дорогою зовсім мало – близько кілометра, проте основну ідею екскурсії зрозуміли. А виразити її можна словами славнозвісного вченого Менделєєва: «ставлення до лісу характеризує культуру країни в цілому й кожної людини зокрема».

Правила поведінки: 

-          Рухайтесь тільки по стежці.

-          Не засмічуйте стежку та територію навколо неї.

-          Нічого не виливайте і не викидайте в річку чи водоймище.

-          Ніколи не рубайте і не ламайте дерева і кущі.

-          Не розпалюйте багаття в невстановленому і необладнаному місці.

-          Не робіть написи на деревах, каменях, пам’ятках історії та культури, стендах і плакатах, які знаходяться на території парку.

-          З повагою ставтесь до всіх тварин і птахів.

-          Поводьтесь тихо, не створюйте зайвого шуму, даремно не галасуйте.

-          Не заготовляйте «дари природи».

-          Уважно слухайте екскурсовода і виконуйте всі його вказівки.

Пам’ятайте, Ви знаходитесь на території національного природного парку!